Опубліковано: 21.03.2019
Олена Мотузенко: «Шато Чизай може стати тим, хто об’єднає виробників для організації Дороги вина і смаків Закарпаття»
Закарпаття стало першим регіоном, де відбувся семінар на тему Доріг вина і смаків в Україні.
Учасники оцінювали потенціал виробників Закарпаття та місцевих туристичних атракцій, розробляли рекомендації, а також вели мову про запровадження системи географічних зазначень – за європейським взірцем.
Чому ці теми сьогодні дуже важливі, яке майбутнє це відкриває Закарпаттю, що слід робити далі? Ми продовжуємо спілкуватися з експертами семінару «Дороги вина та смаків Закарпаття: стан, виклики, перспективи» про важливу для області галузь, а також про вино – українське загалом і закарпатське зокрема.
Олена Мотузенко, кандидат географічних наук, доцент географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Директор центру географічних та культурних досліджень Італії ( у межах якого проводить багаторічні дослідження досвіду організації Доріг вина та смаку та гастрономічного туризму в цілому), експерт проекту Європейської Комісії «Підтримка розвитку системи географічних найменувань в Україні», провідний експерт Національної туристичної організації України з питань розвитку еногастрономічного туризму вважає, що перспективи у нашого краю чудові, але, звісно, слід багато працювати.
– Пані Олено, Закарпаття – перша точка проведення такого семінару. Чому саме такий вибір? І що було найцікавішим?
– Без сумніву, Закарпаття – це бренд у винній і гастрономічній тематиці в Україні. Тому перший семінар ми провели тут, а вже з 18 березня працюємо на Одещині, далі – інші виноробні регіони. Наше завдання – оцінити ресурсний потенціал Закарпаття для розвитку еногастрономічного (винно-гастрономічного) туризму відповідно до європейських стандартів. Тобто, подивитися, що край має сьогодні, в якому стані ця діяльність, і знову ж таки дати рекомендації як вивести на наступний якісний крок розвитку, визначити, які нові моделі адаптувати для створення унікальної егоногастрономічної туристичної пропозиції Закарпаття. Ми попросили презентувати найкращі практики регіону і ми були на локаціях, зустрічалися з виноробами, були на виноробні Шато Чизай. Констатуємо: рівень виріс. Можу оцінити порівняно зі станом 2014-го року, і кажу, що ребрендинг підприємства проходить дуже успішно. Підприємство відповідає європейському стандарту ено-гастрономічної локації, тобто, все продумано: є зона паркінгу, є зона для прийому туристів, місця для туристів, тематично оформлений шоу-рум продукції підприємства, дегустаційна зала, все інше.
Як експерти, ми зробили висновок, що виноробня Шато Чизай відповідає всім вимогам основної локації майбутньої Дороги вина та смаку, але над цими перспективами команді підприємства треба працювати в організаційному напрямку. Слід розуміти, що таке об’єкт туристичного тяжіння в ено-гастрономії: це не тільки продукт (вино та відповідні традиційні продукти місцевості), а також і сам ландшафт, у якому знаходиться підприємство і проходять виробничі процеси. Ми обговорили кілька ідей, пов’язаних з цими локаціями. Приємно вразили ідеї керівництва щодо можливості організації безпосередньо на виноградниках для туристів таких івентів, як винні марафони, квести, пікніки та інші. Високо оцінили смаколики ресторану. Можу сміливо стверджувати, що він не поступається столичним ресторанам.
– Якою може бути роль Шато Чизай у справі розвитку еногастрономічного туризму ?
– Головне питання на нині – структурна організація, адже цікавих локацій у вашому краї немало. Мова про тих, хто представляє малий бізнес, фермерські господарства, сімейні справи, усе це треба зв’язати в одну мережу і забезпечити системний рівень надання туристичної послуги. У цьому і є основна ідея проекту – самоорганізація виробників і консолідація з туристичним бізнесом. І думаю, що завдяки тим крокам, які оголосив Шато Чизай, щодо створення Асоціації виноробів, буде ставитися питання, чи бачить себе підприємство й як оператор локальної Дороги вина та смаку. Розраховуємо на те, що компанія виконає в цьому проекті таку консолідуючу функцію.
– Яке бачення Доріг вина і смаків саме у Вас?
– Дорога смаків і вина може бути доволі масштабною, сягати і 200 кілометрів, але як експерти ми радимо починати з локального рівня, тобто підтягнути кілька локацій, таких як заклади розміщення, ресторани, дегустаційні зали, наприклад меду, сиру… І це саме ті об’єкти, які поєднані певною ідеєю – своєю діяльністю популяризують гастрономічну культуру і взагалі культурні традиції регіону. Це можуть бути і народні промисли, і фольклорні колективи, все повинно працювати в єдиному векторі: просування культури регіону, розвитку місцевих спільнот, національного розмаїття через якісну продукцію. Може йтися і про історичні пам’ятки, природні об’єкти. Але слід розуміти: якщо ведемо мову про оглядовий туризм, то там такі локації є основними, а гастрономічні факультативні, а в цьому напрямку – навпаки. Акцент на вино, традиційні продукти та локальну кухню, все інше – намистинки, які нанизуємо на загальну ідею комплексного пізнання території. У центрі ж продукт, ландшафт і виробничий процес. Звісно, чим більше різнопланових учасників – тим ліпше. Але, скажімо, якщо готель включений в дорогу вина, він повинен надавати додатковий інформаційний сервіс, якщо це не власне дегустація, то лінійка продуктів місцевих виробників і можливість скуштувати, інформаційні матеріали про Дорогу вина та смаку і її учасників. Учасники мусять взяти додаткові зобов’язання, просувати себе і своїх партнерів а також дотримуватись встановлених вимог до якості послуг. Питання якості продуктів і послуг на теперішній час набуває особливої актуальності для споживача. Так, наприклад, 2019 рік проголошений Національною туристичною організацією України – Роком якості та досконалості у туризмі.
– Чи здивувало Вас щось під час візиту на Закарпаття?
– Зізнаюся: я була вражена. Це зрозуміло, бо востаннє була тут 20 років тому. Я відкрила для себе інший простір. Була вражена зустрічами, людьми-ентузіастами, які рухають справу, вкладають сили і кошти, розбудовують свої господарства. Враження дуже позитивні, запал дуже тішить: від маленьких сільських фермерських господарств і до великих підприємств, як виноробня Шато Чизай. Бачу тут дуже великий потенціал еногастрономічного туризму. Бренд уже є, але його треба підіймати, підіймати на національному рівні, а далі – на міжнародному.
– Наскільки на часі розвиток такого виду туризму, «туризму вина і кухні», в Україні?
– Зараз гастрономія – це світовий тренд. 150 мільярдів доларів приносить гастрономічний туризм щорічно. І це стає трендом також в Україні на національному рівні. Великі міста формують активного гастрономічного туриста (так званого «фуді»), якому цікаві вино і кухня, бо це модно, це на піку популярності. Зараз засновують дуже багато шкіл і курсів, кулінарних, сомельє, а також фестивалів. Наше дослідження показало, що тільки в 2018-му році в Україні провели понад 50 еногастрономічних фестивалів, і просто гастрономічні ми не враховували, а тільки ті, де йшлося також про вино. Усі ці події активно формують запити на еногастрономічний тур. А пропозиція, на жаль, дуже обмежена. Слід активно працювати над створенням національного еногастрономічного продукту, який відповідає європейському рівню якості, а також розробляти сучасні маркетингові інструменти для його просування на національному та міжнародному рівні. Треба бути сміливими, завзятими та амбіційними! Тому Проект захисту географічних зазначень в Україні і запропонував підтримку у трансфері інновацій щодо розвитку еногастрономічного туризму як інструменту збалансованого розвитку сільських територій, це один із його напрямків. Європейські партнери також готові взяти на себе і фінансові зобов’язання щодо створення Національного порталу Доріг вина та смаку України, і вже зараз ведуться перемовини щодо управління цим порталом Національною туристичною організацією України. Такий підхід забезпечить сталість розвитку та просування Доріг вина та смаків у різних регіонах України. Але розміщуватись на порталі будуть лише Дороги вина та смаку, створені за європейськими стандартами. Що забезпечить туристами гарантію якості надання еногастрономічних послуг.
– Які враження у Вас від закарпатського вина?
– Закарпатське вино мені сподобалося. Я не привчена до авторського вина, і мала певні відкриття. А що стосується нової лінійки Шато Чизай, для мене це дуже позитивний подив. Більше того, зізнаюся: днями відзначала ювілей, і на столі були саме ці вина. Я влаштувала гостям таку собі «сліпу» дегустацію, сховала етикетку, і варто сказати, що це була академічна спільнота, керівники департаментів туризму, обізнана така публіка… Так ось: гості зійшлися на тому, що це вино з північних регіонів Італії. Коли повернула пляшку етикеткою до них, і всі побачили, що це закарпатське вино, то були здивовані, але здивовані приємно. Тож, вітаю компанію!
– Як гадаєте, чому стереотип про те, що закордонне чомусь ліпше, ніж вітчизняне, лишається сильним?
– Думаю, зокрема тому, що мало маркетингових механізмів задіяно, бракує просвітництва для туристів і споживачів в цілому. Зараз багато винних турів спрямовані за кордон, в інші виноробні країни, а не по Україні, до нашого виробника. І якщо ми не створимо національний продукт, за зразком європейських Доріг вина та смаку, можемо втратити туриста, і це слід робити своєчасно. І якщо ми зробимо ставку навіть тільки на національного винного туриста, то матимемо кого зустрічати. Це дуже популярний вид відпочинку, а профіль винного туриста – від молодого до літнього. Усі вони є фокусними туристами еногастрономічного туру, а тим більше сьогодні світовий тренд у винному туризмі, це задекларувала Всесвітня туристична організація, наступний: винно-гастрономічний туризм – це сімейний туризм. Мені, до речі, сподобалося, що на Шато Чизай це розуміють, наприклад, є опція дегустації виноградного соку для дітей, дитяча зона, бачу, що компанія підхопила тренд.
– Чи вірите Ви в українське вино?
– Так, Україна може позиціонувати себе як виноробна країна. Але слід зазначити що площі виноградників у нас дуже незначні у порівнянні з іншими виноробними країнами, тому необхідно орієнтуватися на нішові позиції на світовому ринку. Але для цього мало лише ентузіазму виноробів, держава повинна взяти на себе зобов’язання сприяти та фінансувати просування українського вина за кордоном. Бо, на жаль, на багатьох виноробних конгресах ще не знають про те, що Україна – виноробна країна, хоча ми маємо потужних і цікавих виробників, котрі, як, наприклад, Шабо, технологічно є одними з кращих в Європі, як Шато Чизай, що дивує якісними, особливими винами… Це треба доносити як до українського споживача, так і до міжнародної спільноти – це дуже важливо. І важливо, щоби всі, скажімо так, маркетингові агенти, як школи сомельє, фестивалі, торгові мережі теж робили акцент на українське вино. Лише так, при спільних зусиллях, ситуація зрушиться. Не можна казати, що все зміниться завтра, це робота на роки, але ця праця неодмінно дасть користь, це розвиток України і Закарпаття зокрема.
