Опубліковано: 22.07.2024
272 гектари мрії. Геннадій Гутман про закладання виноградників Шато Чизай
18 років. Час, коли людина офіційно стає дорослою. 18 років лози – час, коли виноград входить у свій найкращий період. Цьогоріч виноградники Шато Чизай стають повнолітніми. Вони посаджені у 2006 році, і тоді це стало знаковим для виноробства Закарпаття й усієї України. З цієї нагоди ми розповідаємо про подію, що втілилася з великої мрії. І про виноградні масиви, які є окрасою й одним із символів Закарпаття – виноградники Шато Чизай. Це 272 гектари – близько 1 мільйона 100 тисяч виноградних кущів, що відповідає кількості населення Закарпаття. Засновник і власник Шато Чизай Геннадій Гутман розповідає, з чого все починалося та як, власне, посадили виноградники. Пряма мова того, хто втілив мрію та продовжує це робити.
Мрія
«Великі справи виростають із великих мрій. Може, навіть і шалених. Коли на початку 1990-х я задумав створити виноробню, здавалося, що це близько до божевілля. В Україні і в нашому Закарпатті зокрема не було для цього жодних передумов, передовсім економічних.
Виноградники, що «вписані в ДНК» регіону протягом століть (доказові дані про виноробство у нашому краї говорять про історію не менше 2 тисяч років) – у занепаді. Виноробні підприємства – розвалені чи розкрадені. А ті, що ще животіли, на жаль, не давали надію на новий розквіт галузі. Але тому це й стало мрією, певно, навіть Мрією. Закарпаття – виноробний регіон Європи, так має бути. Тож, можна сказати, я націлився на відновлення історичної справедливості.
Відверто: в цю ідею тоді не вірили навіть мої близькі. Надто складний стан справ і надто амбітна ціль. Але я розпочав. І у 1995 році в Шато Чизай стала першою в Україні приватною виноробнею, створеною з нуля, а не на рештках підприємств радянського часу. У 1997-му році на місці колишнього пустиря, де збудували підприємство, розлили першу пляшку вина.
У 1990-х і на початку 2000-х це була зовсім інша компанія Шато Чизай, ніж ви знаєте її зараз. Ми купували виноград там, де знаходили – від Молдови до Македонії, а також на нашому Півдні. Робили вино – багато та різного. Водночас я розумів: якщо метою є саме та Мрія, ідучи до неї треба робити справді якісне й особливе вино, і шлях до цього лежить через… Правильно, власні виноградники.
Тільки так – маючи свою сировину – контролюєш свій продукт, створюючи його повністю – від лози (навіть ґрунту!) і до келиха. Лише тоді ми можемо говорити справді про вино Закарпаття, яке розповідатиме людям про наш край. Нам важливо створювати вино з власним характером. Без пафосу і просто за фактом – унікальне. Спеціалісти ще називають це теруарністю.
Мудрі люди кажуть: коли починаєш щось велике – дивися не під ноги, а в небо. Я почув. І наважився…».
Робота
«Навесні 2006-го року про нашу компанію почали ходити легенди. Люди переказували, що бачили – як на майбутніх виноградниках планування ділянок і рядочків робиться лазерним керуванням, а молоденькі виноградні кущі саджає суперсучасний комбайн…
Цьому передував тривалий підготовчий період. Титанічна праця – від оформлення земельних відносин, аналізів ґрунтів і погодних умов мікрозон (ми вивчали ці дані за десятиліття!) і до підготовки ділянок для засаджування.
Перед тим, як обирати саджанці, возили проби землі до австрійських спеціалістів, вони надавали детальні рекомендації – які ділянки кращі для якого сорту, які прищепи ліпше використати і де саме, як обрати експозицію виноградника, як підживлювати землю…
Визначившись із міжнародними консультантами з сортами, шукали саджанці. В Європі, адже ті лози, які можна було би придбати на Півдні України у колег, які також не опустили руки і продовжували працювати в складних обставинах тих часів, не підходять нам з точки зору кліматичних умов, що ближчі до регіону Токай і деяких теруарів Австрії й навіть Німеччини.
От і пав вибір на Австрію, авторитетний розплідник «Rebschule Tschida», які і постачали саджанці, і здійснювали посадку разом з нашими спеціалістами. Ми обрали європейську класику (Каберне Совіньйон, Піно Нуар, Мерло, Рислінги…) та сорти, про які тоді в Україні, мабуть, чули хіба виноградарі-старожили: Черсегі Фюсереш, Блауфранкіш, Фурмінт. Історія про Трамінер варта окремої розповіді, де ключовим словом є «Троянда».
Дякую розумним профі та інтуїції – зорієнтувалися не тільки на ароматні білі сорти (які справді в характері теруару Закарпаття, і це наші флагмани), але й посадили класичні європейські червоні. Ризики були, та через зміни клімату вони зараз добре визрівають. Врожай-2018 здивував нас самих, і нині це колекційні вина.
Слід подякувати за відданість усім людям, без яких би не вдалося. Серед них аграрій Василь Роман, якому ми завдячуємо тим, що чагарники урочища Мала Гора перетворилися на найкрасивіший виноградник. І мій однодумець Анатолій Полосков, котрий відтак понад 20 років був директором Шато Чизай. Він менеджерив посадку виноградників.
Вдалося організувати все так вдало, що масив Мала Гора засадили – в це досі важко повірити – за чотири дні. Це стало подією на Закарпатті і в усій галузі українського виноградарства!
Потім команда на чолі з Анатолієм Олександровичем, озброєна цінним досвідом і технологіями, в які ми інвестували, допомагала закладати виноградники у багатьох регіонах України. Більше тисячі гектарів!
Певен: ми, виноградарі та винороби України – не конкуренти, а колеги і дуже часто – друзі. У нас одна справа – розвивати галузь. І сьогодні вже можна сказати, що українське вино здобуває авторитет. Як не дивно, цей процес більш стрімко проходить закордоном, ніж на Батьківщині. Але я досі вірю, що українці цінуватимуть своє, рідне. Це теж частина цієї великої мрії».
Відповідальність
«Недостатньо посадити виноградник. Це як із дитиною – привівши її на світ, ти назавжди відповідальний, назавжди з нею твоє серце, і неважливо, скільки років минуло від народження. От і у нас – ми не можемо пропустити жоден з етапів догляду за лозами. Адже тоді вся праця, весь час, уже віддані їм, будуть змарновані.
Це буквально щоденна робота (так, узимку теж), постійні інвестиції (і дуже серйозні). А ще – постійні переживання. Адже кожен рік, кожен сезон не схожий на інші.
Було й таке, що ми вимушено залишали частину винограду на лозах, бо не встигали вчасно зібрати та пропрацювати. Було, що ризикували врожаєм та вигравали – як із пізнім збором Фурмінта, і вино Furmint Late Harvest тепер наша «зірка».
Отримати врожай від лози ти можеш тільки раз на рік, а весь інший час працюєш на неї. І я безмежно вдячний нашій команді. Це патріоти. Без щирої любові до справи тут неможливо: витримати темп і відповідальність за кожен крок. Міцно обіймаю кожного, хто працює, щоби ця велика мрія була здійсненою. І радію, що це стало справою не тільки мого життя, а і частиною доль інших людей. А насправді навіть всього Закарпаття, та й виноробства України.
Схоже, що ми справді створили дещо прекрасне – погляньте на ці пейзажі. Я наче ідеально знаю всі ці краєвиди, кожен схил, та чи не кожну лозу, але щоразу, як бачу – знову радію як уперше.
Завтра я знову піднімуся на верхівку виноградника, щоби поглянути на те, в якому стані лози. Чи радітиму? Так, бо там дуже красиво.
Та ще я зверну увагу на всі деталі та думатиму про стан кожної ділянки, про роботи, які треба виконати цього і наступного тижня, і який стан кущів ось того та отого сорту, що там із трактором та, не без цього, про ціну на пальне.
Наберу свого директора з виноградарства Гену Вачилю та спитаю, чи робить він все, щоби не отримати тепловий удар в цю спеку. Обговоримо прогноз на сезон і що нам обіцяє майбутній врожай, подумаю, як акумулювати всі сили та ресурси для збору. І ще десятки питань.
Що це для мене? Це мрія, здійснення якої триває.
Бути добру!»