fbpx
news-img

Опубліковано: 22.07.2024

272 гектари мрії. Геннадій Гутман про закладання виноградників Шато Чизай

18 років. Час, коли людина офіційно стає дорослою. 18 років лози – час, коли виноград входить у свій найкращий період. Цьогоріч виноградники Шато Чизай стають повнолітніми. Вони посаджені у 2006 році, і тоді це стало знаковим для виноробства Закарпаття й усієї України. З цієї нагоди ми розповідаємо про подію, що втілилася з великої мрії. І про виноградні масиви, які є окрасою й одним із символів Закарпаття – виноградники Шато Чизай. Це 272 гектари – близько 1 мільйона 100 тисяч виноградних кущів, що відповідає кількості населення Закарпаття. Засновник і власник Шато Чизай Геннадій Гутман розповідає, з чого все починалося та як, власне, посадили виноградники. Пряма мова того, хто втілив мрію та продовжує це робити.

Мрія

«Великі справи виростають із великих мрій. Може, навіть і шалених. Коли на початку 1990-х я задумав створити виноробню, здавалося, що це близько до божевілля. В Україні і в нашому Закарпатті зокрема не було для цього жодних передумов, передовсім економічних.

Виноградники, що «вписані в ДНК» регіону протягом століть (доказові дані про виноробство у нашому краї говорять про історію не менше 2 тисяч років) – у занепаді. Виноробні підприємства – розвалені чи розкрадені. А ті, що ще животіли, на жаль, не давали надію на новий розквіт галузі. Але тому це й стало мрією, певно, навіть Мрією. Закарпаття – виноробний регіон Європи, так має бути. Тож, можна сказати, я націлився на відновлення історичної справедливості.

Відверто: в цю ідею тоді не вірили навіть мої близькі. Надто складний стан справ і надто амбітна ціль. Але я розпочав. І у 1995 році в Шато Чизай стала першою в Україні приватною виноробнею, створеною з нуля, а не на рештках підприємств радянського часу. У 1997-му році на місці колишнього пустиря, де збудували підприємство, розлили першу пляшку вина.

bottle

Троянда Карпат

Золота колекція

677 Грн

КУПИТИ
news-img

 

 

У 1990-х і на початку 2000-х це була зовсім інша компанія Шато Чизай, ніж ви знаєте її зараз. Ми купували виноград там, де знаходили – від Молдови до Македонії, а також на нашому Півдні. Робили вино – багато та різного. Водночас я розумів: якщо метою є саме та Мрія, ідучи до неї треба робити справді якісне й особливе вино, і шлях до цього лежить через… Правильно, власні виноградники.

Тільки так – маючи свою сировину – контролюєш свій продукт, створюючи його повністю – від лози (навіть ґрунту!) і до келиха. Лише тоді ми можемо говорити справді про вино Закарпаття, яке розповідатиме людям про наш край. Нам важливо створювати вино з власним характером. Без пафосу і просто за фактом – унікальне. Спеціалісти ще називають це теруарністю.

Мудрі люди кажуть: коли починаєш щось велике – дивися не під ноги, а в небо. Я почув. І наважився…».

Робота

«Навесні 2006-го року про нашу компанію почали ходити легенди. Люди переказували, що бачили – як на майбутніх виноградниках планування ділянок і рядочків робиться лазерним керуванням, а молоденькі виноградні кущі саджає суперсучасний комбайн…

Цьому передував тривалий підготовчий період. Титанічна праця – від оформлення земельних відносин, аналізів ґрунтів і погодних умов мікрозон (ми вивчали ці дані за десятиліття!) і до підготовки ділянок для засаджування.

Перед тим, як обирати саджанці, возили проби землі до австрійських спеціалістів,  вони надавали детальні рекомендації – які ділянки кращі для якого сорту, які прищепи ліпше використати і де саме, як обрати експозицію виноградника, як підживлювати землю…

Визначившись із міжнародними консультантами з сортами, шукали саджанці. В Європі, адже ті лози, які можна було би придбати на Півдні України у колег, які також не опустили руки і продовжували працювати в складних обставинах тих часів, не підходять нам з точки зору кліматичних умов, що ближчі до регіону Токай і деяких теруарів Австрії й навіть Німеччини.

От і пав вибір на Австрію, авторитетний розплідник «Rebschule Tschida», які і постачали саджанці, і здійснювали посадку разом з нашими спеціалістами. Ми обрали європейську класику (Каберне Совіньйон, Піно Нуар, Мерло, Рислінги…) та сорти, про які тоді в Україні, мабуть, чули хіба виноградарі-старожили: Черсегі Фюсереш, Блауфранкіш, Фурмінт. Історія про Трамінер варта окремої розповіді, де ключовим словом є «Троянда».

Дякую розумним профі та інтуїції – зорієнтувалися не тільки на ароматні білі сорти (які справді в характері теруару Закарпаття, і це наші флагмани), але й посадили класичні європейські червоні. Ризики були, та через зміни клімату вони зараз добре визрівають. Врожай-2018 здивував нас самих, і нині це колекційні вина.

news-img

Слід подякувати за відданість усім людям, без яких би не вдалося. Серед них аграрій Василь Роман, якому ми завдячуємо тим, що чагарники урочища Мала Гора перетворилися на найкрасивіший виноградник. І мій однодумець Анатолій Полосков, котрий відтак понад 20 років був директором Шато Чизай. Він менеджерив посадку виноградників.

Вдалося організувати все так вдало, що масив Мала Гора засадили – в це досі важко повірити – за чотири дні. Це стало подією на Закарпатті і в усій галузі українського виноградарства!

Потім команда на чолі з Анатолієм Олександровичем, озброєна цінним досвідом і технологіями, в які ми інвестували, допомагала закладати виноградники у багатьох регіонах України. Більше тисячі гектарів!

Певен: ми, виноградарі та винороби України – не конкуренти, а колеги і дуже часто – друзі. У нас одна справа – розвивати галузь. І сьогодні вже можна сказати, що українське вино здобуває авторитет. Як не дивно, цей процес більш стрімко проходить закордоном, ніж на Батьківщині. Але я досі вірю, що українці цінуватимуть своє, рідне. Це теж частина цієї великої мрії».

Відповідальність

«Недостатньо посадити виноградник. Це як із дитиною – привівши її на світ, ти назавжди відповідальний, назавжди з нею твоє серце, і неважливо, скільки років минуло від народження. От і у нас – ми не можемо пропустити жоден з етапів догляду за лозами. Адже тоді вся праця, весь час, уже віддані їм, будуть змарновані.

Це буквально щоденна робота (так, узимку теж), постійні інвестиції (і дуже серйозні). А ще – постійні переживання. Адже кожен рік, кожен сезон не схожий на інші.

Було й таке, що ми вимушено залишали частину винограду на лозах, бо не встигали вчасно зібрати та пропрацювати. Було, що ризикували врожаєм та вигравали – як із пізнім збором Фурмінта, і вино Furmint Late Harvest тепер наша «зірка».

Отримати врожай від лози ти можеш тільки раз на рік, а весь інший час працюєш на неї. І я безмежно вдячний нашій команді. Це патріоти. Без щирої любові до справи тут неможливо: витримати темп і відповідальність за кожен крок. Міцно обіймаю кожного, хто працює, щоби ця велика мрія була здійсненою. І радію, що це стало справою не тільки мого життя, а і частиною доль інших людей. А насправді навіть всього Закарпаття, та й виноробства України.

Схоже, що ми справді створили дещо прекрасне – погляньте на ці пейзажі. Я наче ідеально знаю всі ці краєвиди, кожен схил, та чи не кожну лозу, але щоразу, як бачу – знову радію як уперше.

Завтра я знову піднімуся на верхівку виноградника, щоби поглянути на те, в якому стані лози. Чи радітиму? Так, бо там дуже красиво.

Та ще я зверну увагу на всі деталі та думатиму про стан кожної ділянки, про роботи, які треба виконати цього і наступного тижня, і який стан кущів ось того та отого сорту, що там із трактором та, не без цього, про ціну на пальне.

Наберу свого директора з виноградарства Гену Вачилю та спитаю, чи робить він все, щоби не отримати тепловий удар в цю спеку. Обговоримо прогноз на сезон і що нам обіцяє майбутній врожай, подумаю, як акумулювати всі сили та ресурси для збору. І ще десятки питань.

Що це для мене? Це мрія, здійснення якої триває.

Бути добру!»