Опубліковано: 26.06.2020
Стефан Баде: «Для Закарпаття, яке виробляло вина з часів Середньовіччя, 70 років радянської влади були просто відхиленням від траєкторії»
Стефан Баде, професор виноробства з Інституту регіону Бордо (Франція), написав статтю про виноробство в Україні, а саме в Карпатах, на Закарпатті. Він вважає, що час Україні відкрити для себе місцеве вино, а світу – відкрити Україну як виноробну державу. Виноробство на Закарпатті не тільки має славну історію, а й усе, щоби мати гарне майбутнє. Тимчасовий занепад – це тільки негативні наслідки радянського періоду. Перспективи ж, які має вино Закарпаття – чудові. Зараз саме час для відродження, яке вже відбувається і, звісно, не без участі провідного виробника вина в краї – Шато Чизай. Далі – слово пану Баде, пропонуємо переклад його статті «La Transcarpatie et son vignoble méconnu au cœur des Carpates» розміщеної на професійному ресурсі www.mon-viti.com.
«Велетенський масив виноградників (1,3 мільйона га!) за радянських часів розкинувся вподовж 4000 кілометрів – від Молдови до степів Центральної Азії, вдовж Чорного моря і гірських хребтів Кавказу, утворюючи виноградарську вісь із безліччю кліматичних чинників і традицій виноградарства. На крайньому заході колишнього СРСР, біля самого його кордону й осторонь цієї осі причаївся мальовничий регіон, який займає західні схили Карпат. Регіон, неймовірно шанований українцями, однак невідомий широкому міжнародному загалу – Закарпаття.
Загадкові, дикі, легендарні, відомі як притулок графа Дракули, справжній природний бар’єр, Карпати чомусь у Європі мало асоціюються з вином, можливо тільки, коли йдеться про вино Румунії.
Цей гірський масив довжиною 1500 кілометрів, із вершинами, що сягають 2000 метрів, займає значну частину території Словаччини, перетинає Україну, перетікає в Сербію. В усіх семи країнах, де є Карпатські гори, сторіччями вирощували виноград.
За доби Австро-Угорщини тут був час розквіту краю й виноробства, котре розвивалося під впливом Франції, Італії, Німеччини, звідки завозився посадковий матеріал, запозичалась агротехніка – густі насадження і коротке підстригання лози.
Сплав угорських, італійських та австрійських традицій створили цей унікальний продукт – закарпатське вино.
З 1945 року Закарпаття приєднано до Радянського Союзу і нова соціалістична система зруйнувала існуюче господарювання. Великий плюс був у тому, що промислові площі виноградників тут зросли до 14 000 гектарів, до обсягів виноградарства 1847 року, однак перехід до масового виробництва вина був схожий на все інше в цій системі – дешевий, але негарний одяг, доступніше, однак несимпатичне одноманітне житло «хрущівок» тощо. Ось і для народу виробляли напої низької якості у великій кількості та навіть бренді на кшталт коньяку. І хоча місцеві сорти (часто гібриди, як Ізабелла) або ж іноземні, отримані після спалаху філоксери (1870‑ті роки), були посаджені в глибоких родючих долинах, однак вино вироблялося в державних господарствах і кооперативах. Саме той період і наклав негативний відбиток на бренд як закарпатського, так і всього іншого вина, що виготовлялося на теренах СРСР. І цього скептицизму, на жаль, багато хто не позбувся й досі. А даремно.
Як і в інших виноробних регіонах соціалістичної імперії, «сухий закон» і боротьба із надмірним споживанням алкогольних напоїв, яку вів М. Горбачов з 1985 до 1987 р., завдали нищівного удару моделі виробництва, залишеній Закарпаттю попередниками. І тільки кілька ділянок вціліло і продовжують з 2000‑х років вікову виробничу традицію цього виноградного краю.
Тут, як і в Токаї, що по інший бік кордону, або ж у Грузії чи Вірменії, культура виноградарства і виноробства загальнопоширена, вона є складовою самобутності регіону.
Для Закарпаття, яке виробляло вина з часів Середньовіччя, 70 років радянської влади були просто відхиленням від траєкторії. З 1990‑х років виноградники відроджуються, а з ними виноробство, що повертає собі свободу і повноту самовираження. Майже кожний місцевий житель є водночас і виробником, і споживачем домашнього вина. На будинках, навіть у центрі Ужгорода, можна побачити опори з лозою, що вкривають стіни на десятки квадратних метрів.
На Закарпатті завжди вважали, що особливості місцевих умов вирощування вин (теруар) не зупиняються на кордонах держав, тож люди серцем завжди відчували себе ближчими до Західної Європи, ніж до Росії. Ось вже понад двадцять років місцеві винороби прагнуть виробляти вина, що відповідають міжнародним стандартам.
Експозиція схилів гір Карпат є надзвичайно вдалою для виноградарства, адже тут умови континентального клімату пом’якшені захистом від східних вітрів. Лагідне сонце й оптимальна кількість опадів, багаті на мінеральні мікроелементи ґрунти розкривають потенціал білих сортів винограду, насамперед таких, як Фурмінт, Рислінг, Ґевюрцтрамінер, Черсегі. Із червоних сортів хороший вибір для виноробів краю Піно Нуар або Мерло.
Однак тут, як і всюди в країнах колишнього Союзу, всі рухаються вперед із різною швидкістю, оскільки продовжують співіснувати старий і новий світ, колишні методи управління й економіка стикається з підприємництвом і вільним ринком. Навіть 2020 року тисячі дрібних українських виробників працюють без офіційних ліцензій. Здається, що вони залишилися поза рухом до ринкової економіки, застигли в часах червоного минулого, з кількома акрами землі та шпалерними стовпчиками неподалік будівлі контори радгоспу. Колись вони отримували декілька кілограмів винограду, який здавали кооперативу за умови розрахунку вином. Існував також місцевий ринок, де продавався виноград або вино, ну і традиційна форма й до цього часу – на узбіччях доріг, у пластикових пляшках, без жодного контролю чи нагляду. Колективні господарства з виноградниками все ще існують, однак їх будівлі і виноградники в долинах часто виглядають занедбано.
А зовсім поруч із ними, що жили за сторічною, неефективною моделлю, з’явилися молоді приватні господарства, які ступили на інший шлях й узялися будувати надсучасні виробництва, налаштовані на постачання продукції на світовий ринок.
Шато Чизай, виноробня, створена 1995 року Геннадієм Гутманом, без сумніву є одним із лідерів і рушійних сил галузі. 272 гектари виноградників (1 млн 88 тисяч кущів) у трьох районах області на чудових схилах Карпат втілюють бізнес-модель Шато Чизай, у якій поєднані традиційні й іноземні сорти, сучасні вина, котрі вже беруть участь у відомих світових конкурсах. За декілька років Геннадій Гутман зумів нанести Закарпаття і Шато Чизай на виноробну карту світу.
Шато Чизай не зупиняється на своїх успіхах в енології (науці про вино) і на великих обсягах виробництва (1,3 млн пляшок щороку). Розвиваючи місцеву економіку, компанія втілює амбіційний проєкт енотуризму на британський взірець: екскурсії, музей, урочисті події, ресторан, до речі, найкращий у районі. Шато приймає до 14 000 відвідувачів на рік. Регіон пропонує щедру природу, термальні джерела, пам’ятки історичної спадщини, можливості для відпочинку і занять спортом. Він розташований безпосередньо біля кордонів з Європейським Союзом, а відтак туризм для Закарпаття неминуче стане чудовим двигуном економічного розвитку.
Абсолютно очевидно, що регіон має високий потенціал, аби стати відомим на міжнародному рівні – якість вин, що виробляються в Карпатах, не зупинилася на кордонах Угорщини та Словаччини, які мають свої виноградники в декількох кілометрах звідси.
Закарпаття все більше стає популярним туристичним напрямом і регіон хоче зробити більш відомими свої вина через розвиток енотуризму на кшталт такого руху в Європі. В цьому українським спеціалістам допомагають експерти із Франції та інших європейських країн.
Експортувати – завдання не з найлегших, і воно важливе для компанії і регіону. Однак найважливішим для Закарпаття, поклавши руку на серце, є бажання відновити імідж бренда закарпатського вина серед своїх земляків, українських споживачів, привабити їх новим смаком місцевих вин.
Закарпаття, красива місцевість в Україні, потерпає не лише від того, що невідома за кордоном, а й від того, що в її продукції поки що немає власного іміджу на українському ринку.
У великих містах України відкривається все більше винних барів і ресторанів, однак там частіше побачиш французькі, італійські, південноафриканські вина, аніж вина made in Ukraine, які самими ж українцями вважаються не дуже сучасними, не дуже модними, а то й не дуже якісними порівняно із пропозицією відомих країн-експортерів. Мовляв, Україна – не винна країна. Нічого подібного, кажу як француз. Хроніки свідчать, що добірне вино із Закарпаття постійно постачалося до королівського столу угорських королів ще у XII столітті.
Чи є подібна історія в тих невідомих виноробних компаній з далеких країн, продукція котрих вигулькнула на українських прилавках? Звісно, українець досі вживає не більше 2 – 4 л вина в рік (тоді як француз 42 л) і культуру вживання вина ще треба впроваджувати. Однак він любить Карпати й Закарпаття і, подорожуючи цим краєм, приречений смакувати вином краю.
Шато Чизай уже зламав один стереотип, створивши сучасну бізнес-модель. Отож, на часі позбутися й іншого стереотипу – не все чуже є кращим. Й отримавши підтримку вдома, закарпатським виноробам буде легше здобувати гарні командні перемоги за кордоном“.
Автор: Stéphane Badet/Стефан Баде
Фото: Тимофій Шмайда і Сергій Гудак
