Алла Плачкова: «Вірю в українське вино і маю для цього підстави!»

– До слова про цікаві події: на Бесарабії проводять свято Трифона Зарізана…
– Це свято виноградарів і виноробів, воно не тільки в болгарській традиції (у нас в регіоні живе чимало етнічних болгар), воно загалом балканське. Ми одними з перших в Бесарабії започаткували 14 лютого звичай виражати любов не тільки до коханої людини, але і до лози та вина. Просимо священослужителів освятити виноград, а святого Трифона подарувати гарний врожай, поливаємо лозу вином, одягаємо на виноград ритуальний хліб-калач і здійснюємо першу символічну обрізку лози. Гарний звичай!
– Проект Доріг смаку й вина: як це працюватиме?
– Ми почали із Закарпаття. Наступний семінар запланований у Південному регіоні. Після узагальнення результатом нашої роботи протягом двох років буде створення Українського web-порталу: ресурсу, де кожен українець та іноземець може отримати повну допомогу, як спланувати свій маршрут. Людина побачить карту України, обере регіон, куди б хотіла поїхати і, вивчаючи його, побачить Дорогу. Разом з тим, ми, звісно, говоримо не про одну-єдину Дорогу вина і смаків для регіону. Це – мережа, і в її рамках точки: що можна продегустувати, що скуштувати, де поїсти, де зупинитися, що побачити, й де і як отримати всі потрібні послуги: від заправки автомобіля до умов для матері і дитини, тощо.
– Мова саме про європейські умови?
– Звичайно, ЄС виставляє багато вимог до кожної з локацій на маршруті. Це – європейські стандарти якості і європейські стандарти послуг. Людина, яка поїде Дорогою, має почуватися безпечно. Ми починаємо цей шлях, продовжимо близько спілкуватися з усіма локаціями, з місцевими виробниками. Перший крок зроблено, пройшов семінар, відвідали найпопулярніші місця, далі багато роботи.
– Хто справив найбільше враження на Закарпатті?
– Компанія Шато Чизай – одна з найвідоміших виноробень України, і вона однозначно має всі умови і відповідає всім вимогам, щоби бути серед найголовніших локацій Закарпаття. Враження тільки позитивні, команда великі молодці, виноградники – на найвищому рівні. Я сама винороб, знаю, як виглядають виноградники цієї пори, як вони мають виглядати. Плантації Шато Чизай є прикладом для всіх: це здоровий і доглянутий виноградник, а пляшка якісного вина починається саме на винограднику. Приємно вражена гостинністю, дуже втішно, коли зустрічає сам господар, у компанії гарні якісні вина, від душі бажаю розвитку. Виникла ідея організувати для нашої команди відвідини Шато Чизай. Попри далекий і непростий шлях, думаю, це реально організувати: оберемо час з найменшим навантаженням на виноробні і зберемо максимальну кількість людей, із задоволенням покажемо нашим виноробам Закарпатський регіон. Ми практикуємо виїзди закордон, щоби бачити, як роблять вино там, не замикатися на своєму регіоні, обмінюватися досвідом. Й от хочу зробити команді «тур» на Шато Чизай, щоби побачити виробництво високого європейського рівня. Звісно, запрошую закарпатських виноробів у Бесарабію.
– Як Вам вина, які куштували у виробника?
– Куштувала лише кілька позицій, знаю, що їх значно більше. З того, що я дегустувала, звісно, мене вразила «Троянда Карпат», тим паче, що знаю, яка надскладна технологія виробництва лікерних десертних вин. Знаю, скільки потрібно сил і часу, аби зробити якісний взірець такого особливого вина, який не мав би великого спирту в ароматі. Проблема десертних вин України в тому, що вони дуже спиртуозні, а це ховає автентичні аромати мускатних сортів. Компанії ж вдалося зробити вино збалансованим і вивести на перший план мускатні аромати, аромати квітів, фруктів, меду, дуже вдало. Серед сухих я би відмітила розе, зроблене разом з Олегом Скрипкою, воно легке, питке, ароматне, свіже, й у світі рожеве вино є трендом. Зараз споживач не дуже хоче складнощів з вином, і той, хто тільки починає знайомитися з вином і не хоче витрачати час на підбір келихів, декантування, нюанси з температурою, тощо, отримає від розе максимум задоволення. У світі тенденцією є увага до необтяжливих, зрозумілих і, звісно, якісних вин. А ще ж це вино є гастрономічним і йому просто підібрати страву до пари. Компанія і власне автор втрапили з цим вином стовідсотково у тренд. Дуже цікаве і Черсегі, легке, свіже, квіткове вино з власним настроєм. Його фішка, звісно, у тому, що сорт в Україні виготовляє лише компанія Шато Чизай. До речі, відзначу, що одразу звернула увагу: воно не під корком, а під закруткою, і в жодному разі не треба думати, що це гірше вино, ніж класично закорковане. Це, знову ж таки, тренд – зручність відкривання пляшки, це практично і дуже правильно для білих вин. До слова, ваш регіон може підняти білі вина на чудовий європейський рівень, має для цього всі умови.
– Яке Ваше улюблене вино з українських?
– Виноробня – не просто наша з чоловіком, Іваном Плачковим, справа, це пристрасть, це наше життя, те, у що вкладаємо не тільки час і працю, а душу і любов… І, так, люблю наші вина. Але окрім того, що я виробник, я ще й винний експерт, у мене третій рівень Wine & Spirit Education Trust, отримала диплом у Лондоні, і завжди, як роблю дегустації і куштую інші вина, намагаюся абстрагуватися. Я знаю, що і скільки вкладено у наше вино, але адекватно оцінюю і його, й інші вина, ми, до речі, любимо порівнювати, для того, щоби розуміти наш рівень у країні і закордоном. Серед українських вин, говоритиму не про виробників, а власне про вино, про сорт, люблю Одеський Чорний. Україна, на жаль, не може похизуватися великою кількістю автохтонних технічних сортів, яких, скажімо, у Греції сотні. У нас є Одеський Чорний. В Інституті виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова українські селекціонери у 1957 році взяли Аліканте Буше і Каберне Совіньон і створили Одеський Чорний – нашу гордість (в Європі він під назвою Аліберне).
Зараз тренд – локальні сорти. Люди у Європі вже куштували і Каберне, і Шардоне, і Рислінг, були в Італії, Іспанії, Франції, й коли приїжджають до нас, кажуть: дайте те, що ми ніде більше не спробуємо. У нас – це Одеський Чорний. Тішуся, що після відміни ліцензії в 500 тисяч гривень з’являються виробники, і думаю, що за перше десятиліття після відміни цієї сплати і також спрощення оформлення буде бум. Рада, що хочуть виготовляти сортовий Одеський Чорний, раніше його часто використовували для купажування, аби додати більше кольору, тіла, а зараз це вино стало елітним, і якщо з ним правильно поводитися і не пошкодувати дубову бочку, воно фантастичне. А найголовніше, що завдяки Одеському Чорному створено бренд “українське вино”.

– Звісно ж, він у топі і виноробні «Колоніст»?
– Це наше найпопулярніше закордоном, у Польщі, Великій Британії і Франції. Робимо за власною технологією, витримуємо у французькому дубі, це візитівка і дипломатичного корпусу України, присутнє на урочистих заходах, чим пишаємося. На етикетці прапор України, розповідаємо: це українське вино, яке вироблено з українського сорту винограду, українських саджанців, на українській землі, українськими виноградарями та виноробами. Ми свій Одеський Чорний показали в Лондоні одному з найкращих винних експертів, Озу Кларку, і він сказав фразу, яка нас надихнула: «Це вино зі своїм власним характером». Придумали гасло для цього вина: «Відкоркуй український характер!». Дуже хочемо, аби у нас творили вина, які допоможуть світу зрозуміти: це – українське вино! Якщо вино отримає власний характер, то може стояти навіть «усліпу», просто в бокалі на конкурсі у Новому Світі, і всі знатимуть: там відображений стиль і терруар України. У нас фантастична країна, є усі умови для виробництва вина, ми на земній кулі розташовані на паралелях, де виробляють найкращі вина світу, є шикарні гори, є море, є великі ріки, чудові ґрунти. Ну а Закарпаття, я певна, може вибухнути в світі так, як це зробили Ельзас, Мозель і Токай! Треба робити все, щоби довести світу: українське виноробство існує і може бути не тільки не гірше, ніж у старій Європі, а навіть десь і краще.
– Порадьте зі свого досвіду, як розвинути, як пропагувати українське вино!
– Найстрашніша проблема – відсутність інфраструктури. На жаль, ваш край певною мірою відрізаний. Україна дуже велика, і від вас до нас – тисяча кілометрів, дорога займає дві доби. Розуміємо представників Західного регіону, коли запрошуємо на заходи, а вони кажуть, що не мають стільки часу на дорогу. Тож не завжди проблеми в популяризації продукту залежать від виробника. Ми теж довго страждали від повної відсутності траси: доїхати до нас 200 кілометрів займало 6 годин. Дорога Одеса-Рені уже готова, це сучасний автобан, і, звичайно, туристів більше, їх зупиняла відсутність інфраструктури. А саме туристи везуть із собою наш продукт, враження, розмови про нього, і «сарафанне радіо» ніхто не відміняв. У нашій державі таке промо працює найкраще: порада друга або знайомого багато важить. Коли людина приїжджає на виноробню, бачить її, виноградники, куштує, і має з того добрі емоції – відбувається популяризація продукту. Звісно, я не виключаю професійний маркетинг, туди треба вкладати сили і кошти, займатися всім комплексом, правильно опікуватися побудовою і розвитком свого бренду. Але маємо розуміти, що також і споживач будує наш імідж. У вас є всі умови для того, аби завоювати ринок. Але для цього потрібна інфраструктура. Також відзначу: на Закарпатті серйозний потік туристів, у вас багато курортів, сприяє близькість до кордонів, цю перевагу треба використовувати.
– Ви вірите в українське вино?
– Коли ти винороб і бачиш, як це складно, які перепони є на шляху, як складно боротися із зіпсованим іміджом українських вин у світі – вірити допомагають перемоги і досягнення. У 2013-му році «Колоніст» привіз із Лондона друге місце в світі серед виноробень-початківців, два відомих експерти вина із Франції влаштували велику виставку, зал присвятили молодим виноробням. Серед 13 були і ми, на професійній дегустації отримали відзнаку. Після того, як дістанеш визнання, починаєш вірити, що рухаєшся правильним шляхом. Ми започаткували справу не як комерційний проект, а як соціально-економічний, хотіли показати потенціал нашого Південного регіону, де вином займалися ще давні греки, і загалом України. Так, ми дуже віримо в українське вино і маємо для цього підстави!